Ми віримо, що «все Писання натхненне Богом» (2 Тим. 3:16), і під цим розуміємо, що вся Біблія є богонатхненною, тому що святі мужі Божі були керовані Духом Святим написати її (2 Пет. 1:21). Це натхнення розповсюджується однаково і повністю на всі частини Писання — історичні, поетичні, повчальні книги та книги пророків. Тому Біблія є непомильною у тексті оригіналу, авторитетною та достатньою на всі часи (2Пет. 1:19; Ін 5:39), христоцентричною — розповідає про Христа, христологічною — навчає про Христа.
Центром усієї Біблії є Ісус Христос — Господь і Спаситель, Його Особа та Його праця у першому і другому приході. Таким чином, жодна частина Біблії, включаючи Старий Завіт, не може вважатися вірно прочитаною або сприйнятою, якщо вона не спрямовує до Нього (Лк 24:27,44; Дії 17:2-3; 18:28; 26:22-23; 28:23). Тому, маючи Божий авторитет і силу впливу на людей, Святе Писання як Слово Боже дане нам для практичного настановлення у всіх вимірах нашого життя (Іс. 55:10-11; Пс. 118:105; Рим. 15:4; 1Кор. 10:11).
Наша віра будується на відкритті: Бог відкриває Себе в історії людства, і 66 книг Біблії (39 Старого Завіту та 27 Нового Завіту) є вираженням Його самовідкриття (Євр. 1:1-3).
Ми віримо, що, з одного боку, Писання є вірним свідоцтвом благочестивих людей про Бога, Якого вони любили та Якому служили, а з іншого боку, — через унікальну участь Духа Святого в їх написанні, Писання є Божим свідоцтвом і Божою наукою у людській формі. Остаточна впевненість у тому, що Святі Писання походять від Бога і складаються із Його мудрості та істини, походить тільки від Ісуса Христа та Його апостолів, які навчали у Його ймення.
- Ісус Христос розглядав Біблію (наш Старий Завіт), як написане настановлення Свого Небесного Отця, Якому Він підпорядковувався (Мт 4:4; 7:10; 5:19-20; 19:4-6; 26:31, 52-54).
- Апостол Павло описував Старий Завіт, як повністю «богонатхненний», такий, що походить від Божого Духа, так само, як і все творіння, як і весь всесвіт.
- Апостол Петро однозначно стверджує божественне походження біблійної науки (2Пет. 1:21; 1Пет. 1:10-12).
Оскільки апостольське вчення про Христа є істиною відкриття в словах, навчених Богом (1Кор. 2:12-13), Церква справедливо вважає справжні апостольські писання, як ті, що завершують Біблію.
Ми віримо, що те, що говорить Писання, — те каже Бог, тому що Біблія є одночасно повністю людською та повністю божественною книгою. Тому весь її багатогранний вміст — історія, пророцтва, поезія, пісні, мудрість, проповіді, листи та все інше — повинно прийматися, як від Бога.
Визнання Біблії як авторитетного та безпомилкового Слова Божого зобов'язує нас:
- бути вдячними Богу за дар Його написаного Слова (2Кор. 9:15);
- бути старанними у будуванні нашої віри й життя повністю та виключно на ньому (Рим. 10:17; Юди 1:20).
Ми віримо, що Писання — божественна книга для людей, тлумачення має починатися з її буквального розуміння (Лк 10:26). Тому використання алегорій, які не звертають уваги на автора книги, історичний фон її написання, є неприпустимим.
Кожна книга Біблії написана не кодованою мовою, але таким чином, що може бути зрозумілою тими читачами, до яких вона зверталася. Це також стосується книг, які широко використовують символічну мову, — книг Даниїла, Захарії та Об'явлення.
Жодне значення не може бути накладене на Писання, яке не може бути з впевненістю прочитане в ньому, тобто, коли неможна показати, що його недвозначно висловлено одним або більше авторами (Мт 15:4-6; Дії 8:30-35).
Читаючи та пояснюючи Святе Писання, ми повинні дотримуватися двох принципів:
- сприймати факти, заповіді, обітниці та застереження, які Бог повідомляє нам, такими, якими вони написані (буквальне розуміння) — Лк 8:5-8;
- молитовно на основі Писання міркувати та знаходити те, що Бог хоче відкрити — Лк 8:9-15.